Величні африканські антилопи, відомі як орикси, бродили по південному заходу Сполучених Штатів з моменту їхньої появи в 1960-х і 1970-х роках. Спочатку завезені до Нью-Мексико як мисливські тварини, орикси швидко прижилися та поширилися на понад 100 кілометрів від місця свого початкового заселення. Дослідники з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн пояснюють це їхньою винятковою адаптацією до посушливих умов і прогнозують, що їхній ареал різко розшириться через зміну клімату.
У новому дослідженні дослідники демонструють потенційні масштаби поширення екзотичних видів до 2100 року. Відповідні середовища існування простягаються далеко за межі Нью-Мексико, охоплюючи Техас, Аризону, Юту, Каліфорнію і навіть Вашингтон і Монтану на південь. Якщо орикс пошириться та розмножиться в усіх цих районах, вплив на велику рогату худобу, місцеву дику природу та рослинні угруповання може бути значним. Команда дослідників склала карту місць, де орикс може вижити за майбутніх кліматичних сценаріїв, виходячи з їхніх поточних уподобань щодо середовища існування.
«Для цього дослідження ми спиралися на партисипативне дослідження. Коли користувачі завантажують фотографії в такі додатки, як iNaturalist, дані про місцезнаходження надходять до Глобального інформаційного фонду з біорізноманіття (GBIF). Використовуючи ці дані, ми змогли визначити уподобання антилопи-орикса щодо середовища існування за допомогою статистичного методу під назвою Maxent», – пояснив керівник дослідження Натан Александер, який розпочав дослідження як докторант кафедри природних ресурсів та наук про навколишнє середовище (частина Коледжу сільськогосподарських, споживчих та екологічних наук) в Університеті Іллінойсу. Наразі він є постдокторантом у Південному університеті Іллінойсу. Для кожного спостереження антилопи-орикса дослідники досліджували такі фактори, як коливання температури та кількість опадів, рослинний покрив, особливості рельєфу та щільність популяції, щоб створити уявлення про місцезнаходження тварин. Потім вони шукали подібні моделі середовища існування в просторі та часі, щоб передбачити, куди антилопи-орикси можуть мігрувати в майбутньому. Вони виявили, що багато відповідних середовищ існування, які зараз існують ізольовано, ймовірно, об’єднаються в більші, більш взаємопов’язані середовища існування за майбутніх кліматичних умов.
«Коли існують ці ізольовані популяції, можуть утворюватися бар'єри розселення, які тварини не можуть подолати, щоб досягти наступної популяції. Однак, коли ці популяції зливаються та об'єднуються, для антилопи-орикс може виникнути більше можливостей для вторгнення та розширення цих нових середовищ існування. Ми спостерігаємо це, зокрема, у західному Техасі, але також у західному Нью-Мексико та аж до Аризони, і навіть у деяких регіонах Каліфорнії, таких як Долина Смерті», – сказав Кіран Андреоні, який розпочав дослідження як студент магістратури з охорони природи та екологічної науки. Зараз він є директором зі збереження природи в Southern Plains Land Trust у Колорадо.
Антилопи-орикси, що мешкають у пустелі Калахарі на півдні Африки, особливо добре пристосовані до посушливих умов і можуть мати перевагу над видами, що мешкають на південному заході, внаслідок зміни клімату. «Гемсбоки відомі своєю винятковою адаптацією до спеки та посухи. Серед інших адаптацій до спеки, вони можуть отримувати всю свою воду з рослин і тому не потребують пиття. Це дуже незвично для таких великих тварин — вони можуть важити до 200 кілограмів. Вони є яскравим прикладом того, як впоратися зі змінами, які ми побачимо на південному заході Сполучених Штатів», — сказав Боб Скулі, професор і директор NRES та співавтор дослідження. Скулі додає, що антилопи-орикси залишили своїх природних хижаків — левів та гієн — в Африці, і що хижаки на південному заході Сполучених Штатів, такі як койоти та пуми, полюють на значно меншу кількість антилоп-ориксів. З огляду на їхню кращу адаптацію до посушливого клімату та відносну відсутність природних ворогів, поширення антилопи орикс може загрожувати як домашнім, так і місцевим видам тварин.
Найбільше занепокоєння викликає перетин джерел їжі – оскільки більші стада ориксів харчуються тим самим кормом, що й велика рогата худоба та місцеві тварини, такі як вилороги та бізони, орикс може виснажити запаси їжі для цих видів. «На додаток до цього перетину в раціоні, орикс також може харчуватися рослинами нижчої якості, ніж деякі з наших місцевих видів», – сказав Александер. «Тож у посушливі роки наші місцеві види можуть зазнавати більшого стресу та страждати від дефіциту поживних речовин, тоді як орикс може перейти на менш багаті поживними речовинами рослини та все ще вижити в цьому середовищі існування». Скулі додав: «Ці пустельні пасовища часто використовуються для випасу худоби. Під час сильних посух худобу забирають з пасовищ, оскільки для них немає їжі. Однак антилоп ориксів не забирають з пасовищ. Оскільки вони можуть вижити навіть на низькоякісній їжі, вони можуть серйозно пошкодити решту луків. Саме це нас і турбує – які будуть наслідки, якщо їхня популяція ще більше зросте?»
За словами Александера, також існує ймовірність того, що антилопи-орикси передають хвороби місцевим та одомашненим копитним. Інфекції, спричинені злоякісною катаральною лихоманкою, респіраторно-синцитіальним вірусом великої рогатої худоби (BRSV) та вірусом парагрипу великої рогатої худоби типу 3 (BPI-3), були виявлені у антилоп-ориксів на південному заході, що створює занепокоєння для скотарства. Враховуючи конкуруючі інтереси природоохоронців, власників ранчо та мисливських компаній, дослідники стверджують, що регулювання популяції в майбутньому буде складним, але надзвичайно важливим для уникнення потенційних наслідків на всьому південному заході.
Оригінальна публікація:
https://academic.oup.com/jmammal/advance-article/doi/10.1093/jmammal/gyag083/8836738
